Ужоцький курорт

Тип статті:
Авторська

Здавна мешканці Ужанської Верховини (Великоберезняський район, Закарпатської області) використовували мінеральні, вуглекислі, солоні й сірководні джерела для пиття, купання і лікування. Але тільки в с. Ужок використання мінеральних джерел було настільки інтенсивним, що дає підстави говорити про справжній курорт, хоча нині у цьому селі про нього залишилися хіба що перекази та кілька пов’язаних із ним топонімів… Водолікувальна установка в Ужку була розташована впритул до однойменного перевалу на висоті 563 метри, закрита від холодних вітрів вершинами, порослими колись смерековими лісами. Тут на правому березі Ужа з давніх – давен були відомі людям джерела «квасної води».

Пишуть, що було їх сім. З тих семи три джерела використовувалися для пиття, а чотири інших завдяки температурі близько 11 градусів за Цельсієм, підігрітих для купання, допомагали при різних недомаганнях, неврозах, катарах дихальних шляхів, у гінекології.
Свого часу ужоцькі мінеральні джерела мали й назви – Берченій, Геркулес, Бела, Ласло… Перша із перерахованих назв засвідчує, що ужоцькі купелі належали колись графу Міклошу Берчені, котрого і вважають засновником курорту в Ужку. Після 1711 року всі маєтки М. Берчені конфіскувала австрійська держава. Очевидно і купелі на Ужку перейшли тоді у володіння Унгварської казенної домінії. В усякому разі її урбарій 1793 року згадує в Ужку «тутешні квасні води ».
«Золотий вік» ужоцького водолі-кувального курорту припадає на ХІХ століття. Забезпечені модерним на ті часи купельним обладнанням, достатньою кількістю будов, липово – смерековим парком із фонтанами і статуями, ужоцькі «квасні води» вабили до себе не тільки місцевих урядників і духовників, але й представників аристократії великих міст, переважно польських.
Від початку ХІХ століття поляки частіше за інших відвідують Ужоцький курорт ще й тому, що хорошої дороги із Унгвару до Ужка тоді практично не було. Непогода і підняття рівня води в Ужі нищили всі комунікації. І лише до 1858 року побудували таки дерев’яні мости і привели у задовільний стан шлях Великий Березний – Ставне…
У краєзнавчій літературі є згадки про дві статуї – Геркулеса (на фото) і Венери (Геракла і Афродіти). Першу вважають навіть найдавнішою пам’яткою залізоливарного мистецтва Закарпаття» (1842 р.). Нині вона – в Ужгородському замку.


Про «богиню краси» з Ужоцького курорту відомості дуже скупі. У записаній 1991 року Іваном Сеньком легенді сказано, що ужоцьку Афродіту «розбили» під час боїв, що проходили тут у 1914 – 1915 рр. Однак то тільки легенда … Мешканці Ужка і навколишніх сіл у своїх переказах по різному іменують статуї згаданих персонажів давньогрецької міфології. І «моцний хлоп» та «файна жона» і «желізний Іван» та «желізна діва », і навіть іронічно – «смолавий дідо» й «гола баба» …
Поширена думка, що Ужоцький курорт пропав внаслідок боїв Першої світової війни. Однак його занепад почався задовго до цього у зв’язку із зміною власників. Війна тільки довершила справу і привела до його повного запустіння. У тридцятих роках минулого століття багато писали і про необхідність відродження Ужоцького курорту, і про те, як він виглядав раніше:
«Поблизу «Квасного Потоку» були два купельні будинки із 28 кабінами, а недалеко на пагорбі була розташована прекрасно устаткована водолікувальна установа із залами для гімнастики й фізкультури та 5 особняків із 60 покоями. Внаслідок боїв у 1914 – 1915 рр. п’ять будов були зруйновані, однак джерела залишились неушкодженими»
Відродженню Ужоцького курорту у 30-х рр… ХХ ст. заважали ще й такі обставини:«Нині Ужоцькі купелі є маєтком польського громадянина, котрий має у Кракові повноправного заступника Тадеуша Якубовського» (1935 рік).
До повного запустіння Ужоцького курорту радянські часи додали ще й повне забуття його минулої слави. А поряд з іншими обставинами саме вона, майже забута колишня слава, могла слугувати одним із перших кроків до відновлення водолікувального курорту на Ужку і його прекрасною рекламою та історичною візиткою до використання мінеральних вод всієї Ужанської Верховини.

Іван Циганин,с. Тихий.
Газета «Карпатська зірка» — 2006. (№37) 

28.09.2014
rrr

Коментарi

Немає коментарiв. Ваш буде першим!
Ми в Контакті