У пам'ять про вчительку.Химич Ганна Миколаївна, неопубліковане інтерв’ю:"Учні – моя велика родина"

У  пам'ять про вчительку.Химич Ганна Миколаївна, неопубліковане інтерв’ю:"Учні – моя велика родина"

На жаль, ми часто відкладаємо на завтра те, що можемо зробити і сказати сьогодні.

Журналіст-початківець Вікторія Мордованець у 2019 році готувала матеріал до професійного свята і записала розмову з улюбленою вчителькою.

Але ,через відсутність відповідних світлин, інтерв'ю ми не опублікували.На жаль..

Із Ганною Миколаївною домовилися зробити яскраві весняні фото.

Я багато разів уявляла ці зйомки. .І на подвір՛ї біля її будинку,де кожен куточок квітує і радує око, і у школі,у колі учнів, колег. Ці фото мали передати читачеві ту енергетику,яку випромінювала Ганна Миколаївна. Я завжди захоплювалася її невичерпною життєвою енергією, оптимізмом, вмінням у всьому знаходити позитив та бачити прекрасне.

Ці світлини мали бути найкращими і особливими..

Весна до нас прийшла ,та Ганна Миколаївна її не побачила, не зустріла…

Зацвіли квіти і кущі,посаджені нею..

І літо пройшло, і осінь минає..

Неможливо дібрати слів,щоб висловити співчуття з приводу раптової неочікуваної втрати людини,котра заслуговує на найкращі слова поваги та шани,яка виховала не одне гідне покоління учнів, вчила їх мудрості та відповідальності.

Тетяна Гопко

Учитель- це не просто людина, яка вкладає нові знання в маленькі дитячі голівки.

Це капітан, що виводить юні кораблі річкою науки і знань у бурхливе море дорослого життя. Довгою і кропіткою працею педагога ми перетворюємось на сильних, впевнених людей, які крок за кроком ідуть до своєї мети. Дуже часто ця саможертовна вчительська праця залишається навіть без простої подяки.

Розмову вела Вікторія Мордованець з прекрасним педагогом Химич Ганною Миколаівною.Талановитий вчитель – біолог Великоберезнянської загальноосвітньої школи, багатогранна особистість,завжди активна і позитивна,чуйна відкрита людина.Такою ми її пам"ятаємо....


-Ганно Миколаївно, скажіть будь ласка, коли ви зрозуміли, що хочете бути вчителем?

Я закінчила школу і в мене був вибір між медичним та біологічним факультетами. Тоді я не дуже розуміла, з якою професією хочу зв'язати своє життя.Головним завданням було вступити на навчання. До університету я не їхала з батьками, як це практикують зараз, а вступала самоcтійно. Здавши вступний екзамен на «відмінно», я почала навчання в Ужгороді на біологічному факультеті. Можливо мені й хотілось навчатись десь далеко, побачити щось нове, але на той час не було матеріальних можливостей для навчання у великому місті. Хоча і в Ужгороді навчатись - це було завдання не з легких… Житла в місті не було.Ми кожного дня їздили на навчання.Але й окрім цього були різні труднощі.

-Чи хвилювались Ви перед першим своїм уроком?

Практику я проходила в першій школі Ужгорода і звичайно хвилювалася, коли туди йшла. Не знала, що саме мене там чекає. Пам'ятаю добре, як мене зустрів викладач біології, презентував свої конспекти та планування і пішов. Зрозумівши,що на мені велика відповідальність, проведення всіх його уроків, я опанувала себе і прийнялася до справи. Тоді всі переживання кудись зникли, а коли посеред уроку до класу зайшла директриса, я спокійно пояснювала матеріал діткам.Дивуюся, але відчувала таку впевненість, наче вже багато років викладаю.

- Скільки років Ви працюєте вчителем?

Працюю вже 45 років, і весь цей час в рідній школі. Спочатку була вчителем ромського класу, потім вела продовжену групу навчання, була завучем, учителем трудового навчання ,ну і ,звичайно, вчителем біології. Одним словом - побувала в різних галузях цієї професії. Зараз прийшли хороші молоді вчителі, і я впевнена, що вони стануть прекрасними викладачами та гідною заміною в майбутньому.

- Ганно Миколаївно, Ви - учитель із великим стажем роботи, і провели не один рік на освітянській ниві.

Як Ви вважаєте, педагог – це професія чи все ж таки покликання?

Я скажу так… На початку роботи мені було досить важко, адже до педагога високі вимоги і велика відповідальність . Для цієї роботи, безумовно, потрібне покликання, велика любов до дітей і своєї праці. Я навчала багатьох предметів, і відповідно мала піднімати свою кваліфікацію не лише з окремого предмету.Але якщо сказати чесно, то вже рада цьому,бо не лише навчала дітей, а й сама всебічно розвивалася. Та все ж довгий час недооцінювала свої можливості, не могла зрозуміти,на якому я рівні, як педагог, але коли побувала на курсах у Донецьку,то побачила, що швидко виконую завдання і вимоги викладачів, а колеги звертаються до мене по допомогу. Тоді я і зрозуміла, що дарма себе недооцінювала і попри сумніви була хорошим вчителем.Хоча на той час я категорично відмовлялася їхати на курси, та вибору не було. А що ж поробиш, довелося пропустити випускний вечір єдиної доньки… Таке вже життя педагога – нехтувати власними інтересами та інтересами своїх дітей заради розвитку інших.

- Чи траплялися у Вашій практиці якісь курйозні випадки?

Курйозних випадків я не пригадую.Бувало трошки бешкетували, як і всі діти, але поганого від них ніколи не бачила. Все проходило гладко.До всіх учнів ставлюся із повагою і розумінням, дуже ціную тих діток, які бажають навчатися і докладають максимум зусиль для того, щоб знати більше. А взагалі, для мене усі учні, яких я навчала і навчаю- немов рідні діти.

- А чи пам՛ятаєте Ви свої шкільні роки?

О, мої шкільні роки були прекрасні і насичені. Ми добре вчилися, було багато медалістів, у кожного були свої інтереси і хобі. Попри це ми завжди знаходили час на цікаві розваги: виступали в театрі, співали, танцювали, активно займалися спортом і в різних гуртках. Я ще й була головою ради дружин. Залишилося багато хороших, радісних спогадів і безліч фото нагадують про ті щасливі та безтурботні роки.

- Що складніше – бути вчителем окремого предмету чи класним керівником?

Я б не сказала, що бути класним керівником важче.Просто більше паперової роботи. Тут необхідно тримати тісний контакт із дітьми та батьками, знати більше про їх середовище, щоб знайти підхід до кожного учня. Ті діти, в яких я була класним керівником, і їх батьки, звичайно, до сьогодні залишаються для мене рідними. Ми як одна велика родина.Я цікавлюся кожним і за кожного переживаю, вболіваю,радію успіхам своїх вихованців.

- Ви часто бачитеся із колишніми учнями?

Досить часто зустрічаємося на вулиці. Запрошують на зустрічі випускників.Приємно,що усі пам'ятають, вітаються. Не так давно випадково зустрілася із хлопчиком, якого вчила біологію.Дуже зрадів зустрічі, запитував про школу і питав дозволу прийти в гості до мене на урок.Словом,веселий такий хлопчина. Буває, зустрінуть і дякують за мої старання,за те, чого їх навчила.Дуже приємно мені таке чути. Думаю,не дарма я прожила життя і вибрала цю роботу, якщо так вітають і висловлюють вдячність.

- Чи є учні,які за Вашим прикладом стали вчителем біології?

Є досить багато учнів, які стали вчителями початкових класів чи якогось іншого предмету,але є і ті, що стали біологами. Була одна учениця, з якою я досі тісно спілкуюсь.Лесьо Інна. Вона закінчила навчання у Києві і стала кандидатом біологічних наук. Хороша розумна дівчина.Дуже нею пишаюсь.

- Ваші побажання, настанови молодим педагогам?

Зараз у молодих вчителів багато можливостей у роботі, інформація доступна кожному, а масові комунікації дуже розвинені. Але на початку вчительської роботи у молоді ще немає тієї витримки і терпіння, які потрібні для виявлення індивідуального підходу до кожного учня. Тому хочу побажати саме цього: терпіння, витримки у цій кропіткій справі і пам'ятайте - знайшовши ключик до кожної дитини, ви гарантуєте їх успіх у навчанні.

-Дякую Вам, Ганно Миколаївно, за чудову розмову.

Розмову вела Вікторія Мордованець.Фото автора

«Коли помирає людина ,світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила,як сприймала все,що її оточувало,якою багатою і щедрою була її душа, сутність.»

Невимовно боляче писати ці слова про Ганну Миколаївну – справді неординарну особистість, яскраву і багатогранну, невтомного і самовідданого педагога, енергійну,працелюбну, щиру і відкриту, врівноважену і чуйну людину.


02.10.2020

Коментарi

Немає коментарiв. Ваш буде першим!
Ми в Контакті