Пасажири заходили у вагон о пів на сьому ранку, коли над болотами ще стояв туман. Чотири години до райцентру, швидкість тридцять кілометрів на годину, дерев’яні лавки — і за вікном суцільна сосна.
Вузькоколійка Рівненщини перевозила людей і ліс понад століття. Для десятка поліських сіл вона була не романтикою, а єдиною надійною дорогою: нормальних шляхів до них просто не проклали. Далі — про те, звідки взялася ця колія, як вона працювала і що з нею сталося.
Як з’явилася вузькоколійка на Рівненщині
Наприкінці XIX століття Полісся жило з лісу. Деревину рубали десятками кубометрів, а вивезти її не було чим: болота не тримали навантажених возів, а весняна повінь перетворювала єдині путівці на суцільну багнюку.
Рішенням стала вузька колія. Її будували просто на насипі, без складних інженерних споруд, і за потреби переносили ближче до нових ділянок вирубки. Лінію Антонівка — Зарічне прокладали в 1895‒1905 роках саме для вивезення деревини на магістральну залізницю.
Чому колія завширшки 750 міліметрів
Стандартна колія в наших краях має ширину 1520 мм. Вузька — удвічі менша, 750 мм, і це давало відразу кілька переваг для лісової місцевості:
- менше земляних робіт і дешевший насип;
- легші рейки, які простіше перекладати;
- можливість вписуватися у круті повороти між деревами;
- невеликі паровози, що не потребували потужної інфраструктури;
- швидке будівництво відгалужень до нових лісосік.
Розплатою за дешевизну стала мала швидкість, та в поліських умовах це нікого не бентежило.
Мережа вузькоколійок поліського краю
Антонівська лінія не була єдиною. У ХХ столітті власні вузькі колії мали лісопильні підприємства Костопільщини, Сарненщини та Дубровиччини, торфорозробки, а також гранітні кар’єри Клесова. Більшість цих гілок розібрали ще в радянські часи або одразу після проголошення незалежності.
Уціліла та, що з’єднувала два райони й возила пасажирів. Її й почали називати головною вузькоколійкою Рівненщини.
Дорога стає частиною краю тоді, коли без неї край перестає бути собою.
Антонівка — Зарічне: найдовша лінія Європи
Довжина маршруту — 106 кілометрів. Початкова станція Антонівка стоїть на широкій колії Ковель — Сарни, тож тут роками працював перевалочний пункт: ліс перекидали з вузьких платформ на звичайні вагони.
Кінцева точка — селище Зарічне на самій півночі області. Між ними — Володимирець, Млинок та низка менших зупинок серед лісу.
Маршрут, розклад і техніка
Перед зупинкою руху потяг ходив тричі на тиждень: у середу, п’ятницю та неділю. Склад вирушав з Антонівки близько сьомої ранку й прибував у Зарічне після одинадцятої, а назад рушав ополудні.
| Параметр | Показник |
|---|---|
| Довжина лінії | 106 км |
| Ширина колії | 750 мм |
| Час у дорозі в один бік | близько 4 годин |
| Крейсерська швидкість | 30‒40 км/год |
| Тяга | тепловоз серії ТУ2 |
| Частота рейсів | 3 рази на тиждень |
| Статус пасажирського руху | припинений з березня 2020 року |
Цифри в таблиці виглядають скромно, та за ними стоїть інженерна споруда, якою пишалася б будь-яка європейська країна.
Дерев’яний міст через Стир
Найефектніша точка маршруту — переправа біля села Млинок. Міст через річку Стир має близько 150 метрів завдовжки і збудований з дерева. Коли склад заходив на нього, пасажири переставали розмовляти: конструкція відгукувалася на кожну вісь.
Подекуди на лінії збереглися оригінальні рейки, шпали й механічні семафори. Таких автентичних ділянок в Європі залишилося небагато.
Вузькоколійка в житті поліських сіл
Місцеві дали потягу кілька імен: «поїздок», «вузька», «кукушка». Останнє прізвисько пов’язують із тепловозами серії КУ, які працювали тут до появи ТУ2. У медіа частіше вживають назви «Поліський трамвай» або «Трансполіська магістраль».
Ставлення до цієї дороги важко пояснити людині, яка ніколи не жила за тридцять кілометрів від асфальту.
Що і кого возила «кукушка»
За понад сто років призначення лінії змінювалося кілька разів.
- Наприкінці XIX століття колію проклали під вивезення деревини з лісозаготівель.
- У роки Першої світової війни вона стала стратегічним об’єктом: за неї точилися бої, бо іншого способу швидко перекинути війська через болота не існувало.
- Пізніше вузькоколійкою возили торф, продукцію місцевих підприємств і будівельні матеріали.
- У другій половині ХХ століття основним вантажем стали пасажири з навколишніх сіл.
- З 2010-х років лінія працювала переважно як туристичний маршрут.
Кожен із цих етапів залишив свій слід — від старих насипів у лісі до спогадів, які досі переказують у Володимирці.
Що з вузькоколійкою Рівненщини сьогодні
Регулярний пасажирський рух припинився у березні 2020 року через карантин. Туристичні рейси протривали до 2021-го: британські та українські ентузіасти навіть оплатили експериментальний проїзд власним коштом. Станом на 2025 рік лінія не працює.
Причина проста й невтішна: дільниця збиткова, а коштів на її утримання в перевізника немає. Громади Вараського району кілька разів зверталися до уряду з проханням не допустити закриття.
Музей в Антонівці та етнофестиваль
У червні 2010 року на станції Антонівка відкрили музей історії вузькоколійної залізниці та Поліського краю — єдиний такий заклад в Україні. Його експозиція розповідає не лише про потяги, а й про побут поліщуків.
Тоді ж стартував етно-тур-фест «Бурштиновий шлях». За перші два роки на ньому побували понад 16 тисяч гостей, серед них поляки, німці, чехи, голландці, канадці та американці.
Чи повернеться потяг на колію
У 2025 році представники «Укрзалізниці» разом з обласною адміністрацією обговорювали кілька варіантів відновлення лінії. Орієнтиром слугує досвід Гайворонської вузькоколійки, де рух вдалося повернути.
Поки що це наміри, а не розклад. Та сам факт переговорів означає, що колію не списали остаточно.
Те, що здається просто старою залізницею, часто виявляється останньою ниткою між селом і світом.
Історія цієї лінії почалася з прагматичного розрахунку: ліс треба було чимось вивозити. Минуло сто двадцять років, лісозаготівля змінила формат, а колія стала тим, заради чого на Полісся їхали з іншого континенту.
Якщо будете на півночі Рівненщини, зайдіть на станцію в Антонівці. Навіть без потяга там відчувається щось таке, чого не передають ані фотографії, ані цифри в довідниках.
